Гра як один із методів активного навчання на уроках

  Гра як один із методів активного навчання на уроках

     Гру вважають основним видом діяльності дитини, її способом пізнання світу, що полягає в довільному конструюванні діяльності в умовному плані. За словами В. О. Сухомлинського, гра завжди є величезним вікном, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень та понять про довколишнє середовище. Гра як вид діяльності полягає в наслідуванні, імітує реальне життя і має чіткі правила та обмежену тривалість. Водночас як форма вільного самовияву людини, що передбачає відкритість світу можливого, гра – це природний засіб самовираження для дитини, форма психічної діяльності, метод проведення дозвілля, прийом виховання і навчання, сфера культури, в якій дитина може проявити свою істинну сутність.

Суперечливі трактування конституції гри представниками різних наукових течій ускладнюють рефлексію її навчальних видів. Майже всі спроби дати визначення гри, по-перше, мають абстрактний характер, а по-друге, відрізняються методологією аналізу. Е. Майндберг резюмує про неможливість універсальної дефініції гри: «Незважаючи на інтенсивні наукові дослідження проблем гри, вона і далі залишається повитою туманом загадковості і таємничості». Спроби віднайти більш-менш прийнятне визначення поняття «гра» в загальному смислі, що включає в себе безкінечну парадигму форм гри та ігрової поведінки, так і залишаються не досягнутими, і кожне визначення оминає неописаний пласт сутності гри: «Гра не піддається кінцевому визначенню з допомогою легко засвоюваної, однозначної дефініції. Завжди спостерігається певний «невиражений» залишок… Гра – це завжди дещо більше і дещо інше, аніж може уявити про неї людина». Тобто найбільш доцільно називати кожне з визначень гри частково слушними, які так чи інакше наповнюють розуміння сутності гри, мають раціональне зерно, взаємодоповнюють одне одного, прояснюють певний аспект та дають певне уявлення про характер гри.

Різні інтерпретації ігрової практики частково пояснюються багатовекторним освоєнням ігрового начала різними науками, і кожна з наук знаходить у парадигмі ігрових видів горизонт своїх пошуків. Гру цілком обґрунтовано можна віднести до соціологічних категорій. Соціологічні дослідження відношень між роботою, відпочинком і грою були сумлінно проведені Е. Айхлером.

        Також є підстави назвати гру психологічною категорією.У даному аспекті гра – особливий тип регулювання поведінки гравця та особливий стан свідомості, що характеризується умовністю сприйняття реальності об’єкта і власного «я», семантичним зміщенням реальності. Гра пробуджує естетичну насолоду від самореалізації. С. Рубінштейн, Ж. Піаже, І. Сікорський вважають гру фактором розвитку інтелектуальних сил і здібностей дитини, її творчих задатків та фантазії.

        Педагогіка простежує зв’язки ігрової умовності з освітніми процесами, з моментами виховання, навчання й розвитку; перспективи використання гри та ігрових форм поведінки як способу формування особистості. Педагогічні концепції гри використовують ідеї, почерпнуті як з глобальних, так і з вузькоспеціальних моделей дослідження. «Тому в педагогіці стикаються цілковито різноманітні інтерпретації гри та лінії наукових традицій, які можуть доповнювати одна одну, взаємозбагачувати, але можуть і суперечити одна одній, стимулюючи наукові дискусії». Щодо освіти гра розглядається як інструмент досягнення цілі, щодо виховання підкреслюється самоцінність гри. Педагогічна продуктивність гри корениться ще в народній педагогіці.

Гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Сучасна концепція мовної освіти пріоритетним визначає особистісно орієнтований підхід до навчання, який зумовлює надання належного місця методам і формам навчання, сфокусованим на учневі, - диспутам, груповій роботі, рольовій грі, керованим дослідженням тощо, забезпечуючи перехід від авторитарної до гуманістичної освітньої парадигми.

       Одним із найвагоміших завдань освіти є активізація пізнавальної діяльності учнів. Дуже важливо викликати в них зацікавлення навчально-виховним процесом: перетворити їх із пасивних спостерігачів на активних учасників.

        За всієї привабливості ідеї використання ігрової діяльності у навчальному процесі необхідно зазначити, що ігри доречні й ефективні не на всіх уроках. Неприродною буде, приміром, ігрова контрольна робота чи гра на весь урок під час вивчення цілком нового матеріалу.

Куди багатший ігровий потенціал мають уроки узагальнення отриманих знань, закріплення їх або застосування практичних вмінь і навичок. Дуже жваво й ефективно проходить в ігровій формі підготовка до тематичної атестації, коли учні мають необхідний багаж знань і потрібно його актуалізувати та систематизувати.

        Під час планування, підготовки й проведення гри на уроці необхідно дотримуватися таких принципів і правил:

·                                  Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання використання ігрових елементів у навчальному процесі й організувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань.

·                                  Усі учасники повинні знати й виконувати правила гри, про які їх докладно інформують до її початку.

·                                  На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів, тому важливо залучати всіх учнів до активної діяльності.

·                                  На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов’язково має бути присутнім елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати вияв творчих здібностей учнів.

·                                  Періодично слід змінювати правила гри, щоб вона не набридала і залишалася цікавою дітям. При цьому система підрахунку балів і визначення переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже корисно бали матеріалізувати (у вигляді фішок чи зірочок) і записувати їх на зведеному табло.

·                                  При розподілі ігрових завдань учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників можна й навантажити відповідно – їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.

·                   Необхідно якомога повніше використовувати багаті можливості гри для розвитку вміння працювати в колективі, що передбачає розподіл ролей у команді, причому краще, якщо це зроблять самі учні (під непрямим керівництвом учителя).

·                   Гра неможлива без духу змагання, тому переможці в ній мають бути обов'язково. Важливо тільки, щоб азарт не спричинив психологічних травм, тому не можна допускати образ і глузувань. Програвати, та й вигравати, треба вміти гідно.

·                    Як і будь-який урок, ігровий так само завершується підбиттям підсумків. Усі бали учасників підраховують, переводять в оцінки й виставляють у класний журнал, але...лише за бажанням учнів (тільки позитивні емоції).

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій на уроках йде за такими головними напрямами:

-  дидактична мета ставиться перед учнями в формі ігрового завдання;

-  навчальна діяльність підпорядковується правилам гри;

-  навчальний матеріал використовується в якості її засобу;

-  у навчальну діяльність вводиться елемент змагання, яке переводить дидактичне завдання в ігрове, успішне виконання дидактичного завдання зв'язується з ігровим результатом. Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі поєднання елементів гри і навчання багато в чому залежить від розуміння учителем функції і класифікації ідеологічних ігор. Перш за все слід розділити ігри за видом діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні.

        За характером педагогічного процесу виділяються такі групи ігор:

а) навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

б) пізнавальні, виховні, розвиваючі;

в) репродуктивні, продуктивні, творчі;

г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, та інші.

        Гру, як метод навчання для передання досвіду старших поколінь молодшим, люди використовували здавна.

       У сучасній школі ігрова діяльність використовується в таких випадках:

-  в якості самостійних технологій для засвоєння поняття теми і навіть певного розділу навчального предмету;

-  як елементи обширнішої технології;

-  в якості уроку, або його частини(вступу, пояснення, закріплення, вправи, контролю);

-  як технологія позакласної роботи.

        Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить широку групу методів, прийомів організації педагогічного процесу у формі різноманітних педагогічних ігор. На відміну від гри взагалі педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставлену мету навчання і відповідно їй педагогічнім результатам, які можуть бути обґрунтовані, і які характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.

        Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які виступають як засіб стимуляції учнів до навчальної діяльності.

        Більшості ігор характерні чотири головні риси:

-  вільна розвивальна діяльність, яка застосовується лише за бажанням дитини заради задоволення від самого процесу діяльності, і не тільки від результату (процедурне задоволення);

-  творчий, у звичайній мірі імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності (поле творчості);

-  емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагання, конкуренція, конкуренція і т. д. (чуттєва природа гри, емоційна напруга);

-  наявність прямих, або непрямих правил, що відображають зміст гри, послідовність її розвитку.

        У структуру гри, як діяльності органічно входить планування, реалізація мети, а також аналіз результатів в яких особистість повністю реалізує себе як суб’єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору та елементами змагання, задоволення потреби в самоствердженні, в самореалізації.

         У структурі гри як процесу входять:

а) ролі, які беруть на себе гравці;

б) ігрові дії, як засіб реалізації цих ролей;

в) ігрове застосування предметів, тобто заміна реальним речей ігровими, умовними;

г) реальні відносини між гравцями;

д) сюжет (зміст);

е) область діяльності умовно відтворені в грі.

          Етапи підготовки та проведення навчальної гри

Підготовчий етап. Розробляється сценарій, план гри, даються консультації, інструкції, пакети матеріалів учням-учасникам, готується матеріальне забезпечення.

Етап проведення гри. Залежно від типу вводяться різні рольові позиції гравців: організатор, координатор, критик, тренер, ініціатор, проблематизатор, консерватор тощо. Практикується групова робота над завданнями, міжгрупові дискусії.

Етап аналізу, обговорення та оцінки результатів гри. Тут виступають експерти, учні обмінюються думками. Учитель підсумовує досягнуті результати, відмічає помилки.

       Гравці мають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, яка обмежується тільки умовами та правилами гри. Учні самі вибирають власну роль, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення тощо. Учитель, який очолює гру, не має автори­тарної ролі, а є інструктором (ознайомлює з правилами, консультує), суддею-рефері (дає поради про розподіл ролей), тренером (підказує учням для прискорення проведення гри), ведучим (організовує обговорення результатів гри).

        Ефективність гри значною мірою залежить від низки факторів, серед яких найголовнішими є такі:

-  чітко продумана мета;

-  здійснення мотивації ігрової діяльності;

-  чітка організація підготовки, проведення і підбиття підсумків;

-  постановка пізнавальних і проблемних запитань у процесі гри;

-  залучення всіх учнів класу;

-  тривалість не більше однієї навчальної години.

        У практиці використання дидактичних ігор комбінується із традиційними формами організації навчання. Зазвичай складний для розуміння матеріал викладається звичайними методами (розповідь, лекція, проблемний виклад тощо), а менш складний, який учні можуть опанувати самостійно, але для цього їм потрібний додатковий стимул, вивчається у формі гри. Як правило, закріплення, узагальнення та перевірка засвоєння матеріалу часто проводиться за ігровими технологіями.